Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №904/5743/16
Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі №904/5743/16
Постанова ВГСУ від 22.03.2017 року у справі №904/5743/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа № 904/5743/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Швеця В.О. Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2016у справі № 904/5743/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"доПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаГригоріва О.Ю.- відповідачаЗаклецький В.В.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 27 417,60 грн. збору за зберігання вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №ПР/М-12-2/1-3490/НЮдч від 16.11.2012, в частині оплати за зберігання вантажу, затриманого на шляху перевезення з причин, які залежали від вантажоодержувача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2016 (суддя Мілєва І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 (головуючий суддя Білецька Л.М., судді: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.), у позові відмовлено повністю, оскільки позивачем було пропущено скорочений строк позовної давності, без клопотання про його поновлення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У підтвердження своїх вимог скаржник зазначає про те, що Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 06.04.1998 №457. не є законом і встановлює порядок обчислення порядку перебігу позовної давності, відмінний від того, що встановлений ч.1 ст. 261 ЦК України. День складання акту загальної форми №1214 від 05.01.2016 не може вважатись днем, коли особа довідалась про порушення свого права, у розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України. Вважає початком перебігу строку позовної давності 20.01.2016, коли плата за зберігання вантажу у вагонах була внесена до накопичувальної картки і вона була підписана з зауваженнями представником відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 16.11.2012 між ДП "Придніпровська залізниця" (залізниця) та ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" (власник колії) було укладено договір №ПР/М-12-2/1-3490/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", яка примикає до станції Кривий Ріг-Головний, Кривий Ріг, Батуринська, Новоблочна Придніпровської залізниці (а.с. 16-21).

У зв'язку з проведенням реєстрації ПАТ "Укрзалізниця" додатковою угодою № 6/7 від 15.12.2015 сторони погодили іншу редакцію назви договору (а.с. 22- 23).

05.01.2016 було видано наказ №37 про затримку 57 вагонів (індекс поїзда 4666-82-4670 на своїх осях № поїзда 3007) на станції Апостолове Придніпровської залізниці через неможливість приймання вагонів станцією Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці з причини скупчення вагонів на станції, що прибули на адресу ПАТ "Арселор Міттал Кривий Ріг", у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажовласником - і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу (а.с. 25). Складено акт про затримку вагонів №7 (а.с. 25) та сповіщено відповідача.

Матеріали справи містять складені акти загальної форми ГУ-23 від 05.01.2017, 07.01.2017, 08.01.2017, 09.01.2017 (а.с. 27-40), на підставі яких за час знаходження спірних вагонів на станції підходу Кривий Ріг -Головний розраховано збір у сумі 68 544,70 грн. за зберігання вантажів, який включено до накопичувальної картки ф. ФДУ-92 №20019021 від 20.02.2016.

Відповідач нараховану суму визнав тільки частково на 45 696,40 грн., а 27 417,60 грн. (з ПДВ) не визнав, про що зазначив у накопичувальних картках.

Викладені обставини стали підставою звернення 07.07.2016 ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" з позовом до господарського суду про стягнення з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" 27 417,60 грн. плати за зберігання вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення судового провадження у даній справі, ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" було надано відзив на позовну заяву щодо застосування строків позовної давності.

Господарські суди попередніх інстанцій, постановляючи рішення про відмову позивачу в позові, виходили з того, що останній звернувся до господарського суду з пропуском встановленого строку позовної давності, оскільки згідно ч. 5 ст.315 ГК України та ст.137 Статуту залізниць України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячний строк позовної давності. Мотивували рішення тим, що перебіг позовної давності починається зі складення акту загальної форми (ГУ) №1214 від 05.01.2016 і шестимісячний строк позовної давності для пред'явлення позовних вимог сплив 05.07.2016, а залізниця звернулася із позовом до господарського суду лише 07.01.2017.

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Статтею 46 Статуту залізниць України встановлено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, який надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.

Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.

Пунктом 5 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №866/5087 встановлено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені ст. 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Згідно п. 8 наведених Правил, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання, сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із п.3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 №334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у тому числі у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

За приписами ч.5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Статтею 137 Статуту залізниць України встановлено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Так, день складення акту загальної форми №1214 від 05.01.2016 не може вважатися днем, коли позивач довідався про порушення свого права, оскільки складений позивачем акт (форми ГУ-23) не порушує право позивача, а є підставою для нарахування збору та фіксує початок та кінець затримки спірних вагонів на підходах до станції призначення з вини відповідача. При цьому позивач посилається на ст. 46 Статуту залізниць, зазначаючи, що вантажі, які прибули протягом доби зберігаються на станції безкоштовно, не створюючи жодних зобов'язань вантажовласнику, щодо оплати послуги зберігання, а відповідно до п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, у разі затримки вагонів з вини вантажовласника, термін безоплатного зберігання обчислюється з початку затримки.

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Також позивач не надав клопотання про поновлення строку та доказів, що засвідчують наявність поважних причин пропущення позовної давності.

З урахуванням ч. 2 ст. 9 ЦК України та ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниці можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту - з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (складання комерційного акту, акту загальної форми, списання коштів з особистого рахунку тощо).

Отже, строк позовної давності належить рахувати не від акту загальної форми про затримку вагонів 05.01.2017, а від Актів загальної форми про закінчення затримки вагонів 07.01.2017-09.01.2017 (а.с.28-40), без врахування яких неможливо визначити фактичний термін затримки вагонів.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінку Актам загальної форми 07.01.2017-09.01.2017 (а.с.28-40).

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Водночас, згідно частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ст.42 ГПК України, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2016 року у справі № 904/5743/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і В.О.Швець

М.В. Данилова